3д путівник по Проскурову

МІСЬКЕ ВОДОСХОВИЩЕ

Протягом багатьох століть заплава Південного Бугу при впадінні до нього річки Плоскої являла собою заболочену місцевість. Саме тут на початку XV століття і виникло поселення Плоскирів, яке розташувалося на суходолі серед прибузьких боліт. Дорога, що вела з Кам’янця на Волинь, перетинала Буг саме в районі Плоскирова. Частина Кам’янецької дороги стала вулицею поселення, а на місці її перетину з річкою була насипана гребля та побудований міст із шлюзами. Завдяки цим гідротехнічним спорудам отримали дві вигоди: через річку була встановлена безперебійна переправа та за допомогою греблі було утворене водоймище, яке затопило навколишні болота. Сам же Плоскирів опинився на витягнутому суходолі між Плоскою і ставом, а місцевий дерев’яний замок — на острові.

Таким чином, Бузький став (або, як його раніше часто називали, “озеро”) і місто є практично ровесниками. Наприклад, у найдавнішому описі Плоскирова, що залишив нам посол австрійського імператора Еріх Лясота 1594 року, сказано, що поселення розташоване “над прекрасним озером”. У щоденниках іншого мандрівника, фризького дворянина Ульріха фон Вердума, який бачив наше місто у 1671 році, відзначено, що “Плоскирів стоїть над низиною, серед боліт і широкого озера”. Бузьке водоймище чітко позначено також і на перших планах міста, датованих початком XIX століття. Безумовно, виглядало воно зовсім не так, як сьогодні, — було набагато менше за розмірами, а водяне плесо більшою своєю частиною простягалося заплавою річки Плоскої та її безіменного рукава.

Влада міста уважно стежила за станом ставка та переправи через Буг. У 1802-10 роках був споруджений новий міст і заново насипана гребля, у 1821 та 1831-33 роках проводилися капітальні ремонти греблі та мосту. А у 1856 році в Проскурів був запрошений відомий інженер-архітектор фон Міквіц спеціально для будівництва льодорізів при мостах та шлюзів. Причина такої турботи міської влади зрозуміла – дамба через Буг і сам Бузький став приносили чималий прибуток у скарбницю Проскурова. Наприклад, у XIX столітті існувала практика здавати міський ставок в оренду приватним особам із правом рибної ловлі. Крім того, до бюджету міста надходили гроші навіть за “набивання приватними особами льоду для льодовиків”. Солідний прибуток давав і “Міський водяний млин на Бузькій греблі”.

Абсолютно нову функцію міське водосховище стало виконувати з середини XX століття, після закінчення Великої Вітчизняної війни. Так сталося, що під час боїв за звільнення Проскурова від німецько-фашистських загарбників у березні 1944 року міст і шлюзи були повністю зруйновані. Спочатку інженерні війська Радянської Армії влаштували тимчасову переправу, але питання про відновлення греблі та водосховища так і залишалося невирішеним. Лише навесні 1949 року міська рада, затверджуючи план “невідкладних заходів щодо упорядкування м. Проскурова”, прийняла рішення про створення у цьому районі грандіозної зони відпочинку, що мало на увазі “відбудову Бузького ставу і створення нового міського парку на площі 45 га”.

Проект відновлення водойми розробили у гідромеліоративному бюро під керівництвом інженера Бердичєвського. Інженером будівництва призначили Маланчука, який в інтерв’ю “Радянському Поділлю” (28.05.1949) розповів наступне: “Для створення ставка на р. Південний Буг із заплави буде вийнято 60 тис. кубометрів землі. Ця земля утворить з боку Заріччя дамбу та острівець. Острівець площею до 10 га буде кращим куточком для відпочинку трудящих. Він розташований проти місця впадіння р. Плоскої у Буг на відстані 100 м від ріки. Земля із заплави буде насипана на острівці таким чином, щоб він був зручним місцем для причалювання човнів і для купання. На острівці буде посаджено парк. Пункти для купання відповідно оформляються з двох боків ставка. Вода в ньому регулюватиметься шлюзом, який влаштовується у тому місці, де стоять залізобетонні опори-бики. На биках буде прокладений міст. Уся гребля, що з’єднує місто з Заріччям, крім проїзної частини, буде оформлена тротуарами з двох боків”.

Будівництво ставу у 1949 році йшло ударними темпами. Всі земляні роботи були проведені під час недільників силами трудящих міста. На будівництво вийшли всі трудові колективи, організації й установи Проскурова. Щонеділі працювало по 8-10 тисяч чоловік! Землю викидали лопатами, возили тачками, багатьом доводилося трудитись в гумових чоботях, тому що вже на метровій глибині підступала вода...

У 1952 році завершили першу чергу будівництва — викопали став шириною до нині існуючого острова, одночасно спорудили міст, набережні, водноспортивну базу, пляж. Після цього земляні роботи продовжувалися на Зарічанському березі. У квітні 1956 року водосховище було повністю заповнене водою. На острів, засаджений деревами, перекинули металевий місток, що дозволило його зробити досяжним для відпочинку. Згодом цей острів отримав назву “Острів кохання”.

Нині, згідно технічного паспорту, міське водосховище має такі параметри: довжина – 1 км 150 м, максимальна ширина – 700 м, максимальна глибина – 5 м, площа водяного дзеркала – 0,8 кв. км, об’єм – 2,8 млн. кубометрів.

На правому березі водосховища розкинувся центральний міський парк культури і відпочинку. Перші насадження з’явились у 1947-48 роках, впорядкування розпочалося з 1949 року. Спочатку парк називався Комсомольським (на честь ентузіазму його будівничих – комсомольців міста), а у 1967 році перейменували на честь 50-річчя Жовтня. У 1993 році парк отримав нове найменування – імені 500-річчя міста Хмельницького. Того ж року парку надали статус пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення. На його території зростає понад 30 видів дерев та чагарників, впорядкована мережа природних і штучних каналів, діють атракціони, зоокуточок, кафе, спортивні та дитячі майданчики. Площа парку становить 140 гектарів. У жовтні 2008 року рішенням сесії міської ради центральний парк у черговий раз перейменовано – на честь колишнього мера міста Михайла Костянтиновича Чекмана.

Єсюнін Сергій

3д тур

Відео 360